Поэзия

Вірш - стьоб на злобу дня:

СМЕРТЬ ПАРМЕЗАНА

Спойлер

Там вдали за рекой жарко печи горят,
Пограничникам грозным не спится,
Но, не зная о том, пармезанский отряд
Продвигался к российской границе.

Шли лосось и сыры, был не слышен их шаг,
Шли не в ногу, без шуток и песен,
Чтоб не выследил враг, применяя собак,
Впереди шла рокфорная плесень.

Они шли, заграничные сняв ярлыки,
Документы подделав, как надо,
Вдруг вдали у реки замелькали штыки,
Это - Сельхознадзора засада.

Дети Альп, Пиреней, Барселон и Лозанн
Строй нарушили пеший и конный,
Но бесстрашный седой пожилой пармезан
Первым встал в боевую колонну.

Оглядевши свою камамберную рать,
Улыбнулся светло и лучисто
И воскликнул: "Не страшно в бою помирать
Итальянскому контрабандисту!"

И в жестокий последний решительный бой
Понеслась санкционная тонна,
Иберийский хамон вдруг воспрял головой,
Хоть и нет головы у хамона.

А враги уже близко, в полшаге от нас,
Вот уже на потеху ютьюба
Слева врезались в палки копчёных колбас
Пограничников острые зубы.

Справа к бою готов полк голландских цветов,
Их на свадьбе в Бурятии ждали,
Только этих цветов не дождётся никто,
Всех в жестоком бою порубали.

В маасдамах наделали новеньких дыр,
Хоть и так они были дырявы,
- Умираю за мир! - прокричал один сыр
В животе пожиральцев халявы.

- Не дождётся продуктов российский народ,
Уничтожить их всех без разбора! -
Возвестил фуагрою измазанный рот
Представителя Сельхознадзора.

Но нахмурил вдруг брови чиновник-пузан,
Доложил ему кто-то несмело:
От расправы ушёл пожилой пармезан
И радистка его, Моцарелла.

Самый зоркий боец на берёзу залез,
Оглядел всё биноклем по кругу,
Чтоб найти пармезана, срубили весь лес.
В общем, взяли - его и подругу.

Пытку тёркой, ножами без слов перенёс
(от природы сыры - молчаливы),
Лишь в конце на последний ответил вопрос,
Улыбнувшись без страха брезгливо:

- Что спросили? Как я бы хотел умереть?
Не от рук тех, кто мозгом контужен.
Я хочу, чтоб могла бы меня натереть
Старушонка на нищенский ужин!

Передам, что хамон передать вам просил,
Чтобы вы там, в Кремле, рассказали:
Он мечтал, чтоб его волонтёр подносил
Всем бомжам на Казанском вокзале!

Возмутился чиновник: - "Ты что! Боже мой!
Мы своих не меняем позиций!"
Он отрезал от сыра кусочек домой
И отдал его в руки убийцам.

- Жаль, что вашим от вас уже некуда бечь… -
Так сказал пармезан перед смертью,
И с улыбкой шагнул в разожжённую печь,
Не просивши пощады, поверьте.

Мы от голода, стужи, тюрьмы и сумы
По традиции не зарекались,
А вдали за рекой поднимались дымы,
На границе продукты сжигались…

Российский поэт, оппозиционер Андрей Орлов

-----------------------------------------------
________________________________

Перше повідомлення: 6 сер 2015

Нове повідомлення: 14 вер 2015

Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п'ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.

Ліна Костенко

Нове повідомлення: 14 вер 2015

Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Дубовий Нестор дивиться крізь пальці
на білі вальси радісних беріз.
І сонний гриб в смарагдовій куфайці
дощу напився і за день підріс.
Багряне сонце сутінню лісною
у просвіт хмар показує кіно,
і десь на пні під сивою сосною
ведмеді забивають доміно.
Малі озерця блискають незлісно,
колише хмара втомлені громи.

Поїдемо поговорити з лісом,
а вже тоді я можу і з людьми.

Ліна Костенко

Ніхто більше так потужно не розкривав українську мову в поезії, як на мене.

 

Сьогодні день народження видатної української поетеси Ліни Василівни Костенко. Їй виповнилось сьогодні 86 років.
Лі́на Васи́лівна Косте́нко — українська письменниця-шістдесятниця. Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994).
У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році[1].
Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
Відмовилась від звання Героя України[2][3].


Страшний калейдоскоп:
в цю мить десь хтось загинув.
В цю мить. В цю саму мить. У кожну із хвилин.
Розбився корабель.

• 
  Горять Галапагоси.

І сходить над Дніпром гірка зоря-полин.
Десь вибух.

• 
  Десь вулкан.
  • 
    Руйновище.
    • 
      Заглада.

Хтось цілиться.

• 
  Хтось впав.
  • 
    Хтось просить:

«Не стріляй!»
Не знає вже казок Шехерезада.
Над Рейном не співає Лореляй.

Летить комета.
Бавиться дитя.
Цвітуть обличчя, острахом не стерті.Благословенна кожна мить життя
на цих всесвітніх косовицях смерті!

Не треба думати мізерно.
Безсмертя є ще де-не-де.

Хтось перевіяний, як зерно,
у грунт поезії впаде.

Митцю не треба нагород,
його судьба нагородила.

Коли в людини є народ,
тоді вона уже людина.

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там… Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.



Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–

оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

 

Дуже злободнєвне та актуальне ХОККУ у нашій Країні на сьогоднішній день...